26.09.2018

Міжнародний день пам’яті жертв фашизму

День пам’яті жертв фашизму – це День пам’яті десятків мільйонів людей, які загинули в результаті гігантського, нелюдського експерименту. Це мільйони солдатів, яких фашистські лідери зіштовхнули один з одним, але ще більше – мирних жителів, які гинули під бомбами, від хвороб і від голоду.

Цей день був визначений у 1962 році. Вибір припав на вересень, так як на цей місяць припадають дві пов’язані з Другою світовою війною дати — її початок (1 вересня 1939 року) та її закінчення (2 вересня 1945 року). Це і стало одним із визначальних чинників установлення дня жалоби в другу вересневу неділю. Фашизм, немов страшна епідемія, пройшов усім світом, змітаючи за собою мільйони ні в чому не винних людей. Ця трагедія і зараз живе в пам’яті людей, яким вдалося пережити ті страшні роки геноциду, а так само їх нащадкам, які знають про ці жахливі події з розповідей їх попередників і засобів масової інформації. Важко передати словами весь біль і трагедію того часу. Загинула незліченна кількість людей через страшний задум Адольфа Гітлера, який, за деякими даними, страждав на параною.

Друга світова війна, у яку було втягнуто 4/5  населення всього світу, стала найбільш кровопролитною в історії людства. З вини імперіалістів протягом шести років йшло масове знищення людей у ​​різних районах земної кулі.

У збройні сили було мобілізовано понад 110 млн чоловік. Багато десятків мільйонів було вбито, отримало поранення, залишилося інвалідами. Втрати цивільного населення склали майже половину загальних втрат, тоді як під час Першої світової війни — 5%.

Точно встановити кількість загиблих військовослужбовців та цивільних осіб з ряду країн надзвичайно важко, тому що в багатьох із них відсутні статистичні дані втрат населення за період війни в цілому або ці дані не відображають дійсного стану. Крім того, фашисти прагнули всіляко приховати свої злодіяння, а після війни їх ідеологічні адвокати навмисно перекручували показники людських втрат окремих країн. Усе це стало причиною значних розбіжностей в оцінці кількості загиблих. Найбільш авторитетні дослідження показують, що в роки Другої світової війни загинуло більше 50 млн чоловік.

Найбільші втрати населення — у державах Європи. Тут загинуло близько 40 млн чоловік, тобто значно більше, ніж на інших континентах, разом узятих. У роки війни майже в усіх європейських країнах на тривалий час погіршилися умови існування та розвитку народонаселення.

Половина людських втрат у Європі припадає на СРСР. Вони склали понад 20 млн чоловік, значна частина з них — цивільне населення, що загинуло в гітлерівських таборах смерті, у результаті фашистських репресій, хвороб і голоду, від нальотів ворожої авіації. Втрати СРСР значно перевищують людські втрати його західних союзників. Країна втратила велику частину працездатного та продуктивного населення, що володіла трудовим досвідом і професійною підготовкою. Великі втрати Радянського Союзу обумовлювалися, насамперед, тим, що він прийняв на себе основний удар гітлерівської Німеччини і тривалий час один протистояв фашистському блоку в Європі. Вони пояснюються особливо жорстокою політикою масового винищення радянських людей, яку проводив агресор[1].

Ця війна нікого не залишила у виграші. Усі в ній втратили мирних жителів, врожайні поля, мирне небо, сотні тисяч молодих людей, які повинні були жити і будувати майбутнє. Ідеологія нацизму вигодувала своїх воїнів, але і сама ж знищила їх ідеєю піднесення власної нації. Уже майже сімдесят років минуло з тих пір, як цю безжальну нацистську машину таки вдалося зупинити в кривавому та смертельному бою солдатам різних національностей і різних мов.

Міжнародний день пам’яті жертв фашизму відзначається щороку у всіх тих країнах, які боролися за право жити в світі. У цей день скасовуються всі розважальні святкування і заходи. І люди мовчки йдуть до пам’ятників, меморіалів, кладовищ і там згадують усіх загиблих і знищених війною та фашистами. До речі, жителі багатьох країн у цей день доглядають за безіменними, або давно не відвідуваними, братськими могилами.

Не секрет, що дуже велика кількість людей так і залишилися безвісті зниклими. Саме тому занедбані могили можуть бути останнім притулком і сусідського сина, і власного родича. Ось чому до них ставляться дбайливо, не забуваючи зривати бур’яни і приносити свіжі квіти, як невпинну подяку за можливість жити в світі і спокійно засинати не під свист куль і снарядів, а під спів цикад.

Геноциди, масові розстріли і криваві розправи — усе це забрало життя багатьох людей, у тому числі і звичайних мирних жителів, які присвятили себе землі та вихованню дітей. Тепер же земля стала їм гідним саваном, а їхні діти й онуки зберігають у пам’яті їх посмішки, слова і любов.

Хвилина мовчання в цей день — усього лише мала частина нашого вселенського «спасибі» усім тим, хто так і не дожив до переможних криків і сліз радості…