07.07.2010

Село ГЕТЬМАНІВКА

Колись село називалось Бакша Суха. Перші архівні документи с. Гетьманівка – «Метрические книги церквей с. Гетмановка» за 1779-1814 рр.

 Наприкінці ХІ Х ст.. в селі Гетьманівка проживало близько 900 жителів.

  Як і в кожному населеному пункті Савранського району в с. Гетьманівка є свої топоніми: «Грабовиця»( північна частина села, де росте багато грабу), «Хліварок» (де колись були розташовані панські хліви для худоби), «Камчатка» ( частина села на горі, ніби відділена від основного поселення).

  В селі Гетьманівка пошуково-дослідницькою роботою почали займатися учні Гетьманівської загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів у 1992 році під керівництвом вчителя історії Поліщука Георгія Архиповича, нині покійного. Учитель історії Гетьманівського навчально-виховного комплексу Добридень І.П. продовжила роботу свого наставника. Пошуковою групою опитано 20 громадян віком старших за 75 років та записано 8 свідчень. Укладений список жертв Голодомору по селі Гетьманівка на 53 особи.

 На жаль, опитані свідки не змогли вказати місця масових поховань односельців, загиблих під час Голодомору. На кладовищі виявлені поодинокі поховання. З ініціативи Савранської селищної ради здійснені роботи по виготовленню та встановленню пам’ятного знака, відкриття та освячення якого відбулося 22 листопада 2008 року – в День пам’яті жертв Голодомору.

 

Щвець Петро Никонович, 1923 р.н.

 

 Мертвих возили гарбами, запряженими волами, часто вночі. Ховали по декілька душ, землею засипали, от і все захоронення.

  Чернецький Тимофій, якого прозвали Гамоша, жив за селом, в яру. Хата його була віддалена від людей. Високого зросту, міцний, не видержав голоду, порізав своїх дітей, живих чи мертвих ніхто не знає ( четверо дітей). Жінка втекла, сховалась.

 На нього в сільську раду заявив Чернецький Яким Федорович, якого доганяв Гамоша, щоб убити.. Розказували, що ще двоє чужих дітей зловив Гамоша, одного з с. Неділкове, і з’їв.

 Після того, що побачили, зійшлися люди з села, дуже били Гамошу, напівживого вивезли на цвинтар і закопали. Дітей навіть лякали: „Хочеш щоб тебе Гамоша схопив і з’їв”.

 У людей забирали все до зернини. Щоб заставити віддати зерно, людей заводили в „холодну” ( де зараз живе Бабій Петро), заливали в кімнату воду – вона замерзала і люди вморожували ноги, а то і садили голими на лід і люди простуджувались, замерзали, хворіли. А знущались на людьми свої ж, односельці, Капкан і Кривий Марко- голова сільської ради- ревкому.

Пам’ятаю, в той час селяни про своє життя-буття склали такі частівки:

Ой подивися Ленін сам, 

Як хазяйнує комнезам. 

Хата раком, клуня боком,

А коняка з одним оком.

 

***

Спасибі Іллічу-

хліба не печу!

У колгоспі тарарам-

получають по 100 грам.

 

  Свідчення записав Поліщук Георгій Архипович, квітень 1997 р.

 

Єршова Любов Тимофіївна, 1924 р.н.

 

Про голод пам’ятаю все: як бідували, голодували. Рік був урожайним. Запаслись зерном, овочами та фруктами, словом, чим можна було. Збирачі приходили і забирали все, і горшки із вареною їжею перевертали. Приходили у трьох із щупом, штрикали кругом, шукали зерно. Приходили люди, свої односельчани. Ми виживали як могли: їли осет, лободу, шукали щось їстівне у полі та на городі. Мама їздила міняла одяг на харчі.

 Людей помирало багато, більшість їх хоронили в одній могилі, замотували у якесь рядно, клали на драбину і несли або тягнули на цвинтар. В нашій сім’ї помер дідусь. Я понесла йому баланду, а двері мені ніхто не відкрив. Покликала людей, добулися до хати, дідусь був мертвий. Люди були дуже худі, страшно худі. Від батьків чула, що в селі був випадок «людоїдства». Чоловіка - «людоїда» живцем закопали в землю.

  Свідчення записала Стукаленко Світлана Арсентіївна, червень 2008 р.