30.10.2009

Районним архівом продовжується формування колекції «Голодомор 1932-1933 років в Савранському районі» .

Районним архівом продовжується формування колекції «Голодомор 1932-1933 років в Савранському районі» . 

        Документи та матеріали, які надходять до колекції описані у відповідних описах.

Так, до опису  №1  включено 407 свідчень очевидців , жителів Савранського району, що пережили це страхіття. Включена карта-схема Савранського району з нанесенням місць поховань жертв Голодомору 1932-1933 рр., сценарії проведення літературно-історичних вечорів, виховних годин, усних журналів, присвячених пам’яті жертв голодомору, учнівські роботи, письмові роботи краєзнавців та публікації в засобах масової інформації із згаданої тематики.

          До опису № 2   включені фотодокументи  колекції. На сьогодні їх  82 од.зб.  Це сучасні фотографії свідків – жителів району та світлини минулих років ( 1917-1950 рр.). Це  знімки заходів з вшанування пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 рр., що проводились в загальноосвітніх школах , музеях,  на кладовищах району. Є  фотографії про нагородження Григорук Лідії Сергіївни, 1926 р.н., жительки с. Полянецьке  орденом Княгині Ольги ІІІ ступеню за значну дослідницьку роботу з вивчення історії Голодомору 1932-1933 рр. , що була проведена нею та її чоловіком , нині покійним,  в 1989-1990 роках в с. Полянецькому.

        В колекції зберігаються  фотокартки виставок документів і матеріалів, книжкових виставок, а також фото пам’ятних знаків, виявлених (встановлених)   на території Савранського району   в 2007-2008 рр.

        В серпні 2009 року  начальником районного архіву підготовлена робота для участі у Всеукраїнській акції «Людяність у нелюдяний час».

        В серпні 2009 року до районного архіву надійшло  нове свідчення очевидця - Мочульської Олександри Олексіївни , 1928 р.н., жительки с. Полянецьке.

 

Свідчить  Мочульська Олександра Олексіївна, 1928 р. н. 

Я, Мочульська Олександра Олексіївна, корінна жителька  села Полянецьке Савранського району Одеської області , живий свідок подій 1932- 1933 рр. Хочу описати про своє дитинство тих років.

Була осінь 1932 року. Батька забрали – по цей день невідомо куди. Забрали все з хати й двору. Залишились ми голі й голодні. Мені було 4 роки, а брату лише 2 роки. А мама наша молода -30 р.,  опухла , голодна ходила в пошуках їжі. Збирала на полях купки мишію, що миші наносили собі, і варила його,  в лісі збирала жолуді , а ми з братом сиділи вдома самі, бувало, по-декілька днів. Сусідка Марія як бачила, що мами немає, то приходила,  і давала нам через вікно їжу. Марійчині діти сварили її, що вона відносить нам їхню їду. А вона казала : « Ви трошки поїли, а ті діти маленькі самі сидять, їх мама не приходить додому ».

А одного разу ми з братом сиділи на печі . Коли це, вночі засвітився каганець, і я побачила маму, і   те, що вона принесла  щось в мішку- таке велике, як стовпчик сторчало із мішка, коли стояло зіперте коло лавки. Що то було я тоді не знала. Одного разу мами знов довго не було, а братик плакав- плакав  та й так і помер. Скільки він мертвий  був зі мною я не пам’ятаю. Коли приходить мама побачила  його мертвого, взяла на руки і понесла через город на цвинтар в общу могилу.

Коли верталась додому , плачучи, зустріла голову сусіднього колгоспу «Червоний шлях» Денежко Кузьму . Він запитав: «Чого плачеш?». Вона розповіла про смерть сина, і про те, що може поки прийде і дочку живою не застане. Кузьма жив недалеко від нас і знав маму. Тоді він написав записку до свого комірника , щоб той видав мамі 2 кг круп або 2 кг муки. Коли комірник зважив , і мама зав’язала вузлики, той  ще раз глянув на записку і каже, що я неправильно видав. Але мама притиснула вузлики до грудей: «Хоч убий мене – не віддам». Так і принесла їх додому.  У колгоспі  в якому працювала мама, ім. ХVII партз’їзду  називався,  теж давали по 2 кгкруп. Так надавали допомогу сім’ям, які вимирали з голоду. Таким чином ми з мамою на тих 6 кгпродукту  дожили до весни. Потім пішли бур’яни, - і мама пекла з них пляци ( так тоді називали ті коржики). А потім, раз мама працювала в колгоспі , мене записали у ясла. Я ходила в ясла із сусідніми дітьми. Ввечері приходила додому, а хата замкнута. Тоді я залазила в мішок, і в ньому спала  під дверима на порозі. Тоді було так, – хто працював в полі,  додому на ніч не пускали. Називалось це штурмою. Загонили людей у великі клуні і стерегли. А на другий день – знов копати землю лопатами. Обробляти землю не було чим. Коні, які були ще живі ,падали при роботі так само як і люди. Люди розтягали ту павшу конину по домам, хоч їм це забороняли. Я не виключаю того, що мама нас годувала теж тією   кониною. Коли пригадую те світло серед ночі, і мішок попід лавкою. Я не осуджаю маму за її  вчинок , не винна вона. А винні ті люди , які керували в той час і повмирали ненаказаними.

Я вижила , дав бог мені віка і живу уже 81 рік. А мама померла в сімдесят років.

Свідчення записані свідком особисто, 2.08.2009 р.

З моїх слів записано вірно.                                                                   О.О. Мочульська

 

Сусідка  Бойко Марія Йосипівна, 1892 р.н., народилась  в с. Полянецьке   Савранського району Одеської області. В 1932 -1933 рр. була нормачкою колгоспу ім.. ХVII партз’їзду, с. Полянецьке.  Померла в 1936 р. від запалення легенів.

 

Денежко Кузьма  Артемович, 1901 р.н.,  українець, в 1932-1941 рр.  голова колгоспу «Червоний шлях» с. Полянецьке. В 1941 році пішов на фронт. Загиб на фронті. До сих пір в селі його згадують добрим словом.

 

Свідок, Мочульська Олександра Олексіївна, народилась  5 листопада 1928 р.  в

 с. Полянецьке Савранського району Одеської області . Постійно проживає  в своєму рідному селі по вул. Леніна, 80.

Коментарії надані свідком , Мочульською Олександрою Олексіївною.