11.05.2010

Савранський район у Великій Вітчизняній війні

Період окупації району тривав з 7 липня 1941 р. по 27 березня 1944 року. Савранський район, як і інші райони, що знаходяться на території між Південним Бугом і Дністром, „подарований” Гітлером своїй союзниці Румунії. Була утворена румунська губернія, так звана Трансністрія. Румуни вважали Трансністрію складовою частиною своєї держави, а її жителів – майбутніми румунськими громадянами, і тому молодь не була угнана ні в Германію, ні в інше місце. У Савранському районі діяли чотири жандармськи пости (Саврань, Бакша, Концеба, Полянецьке). Колгоспи нова влада перейменувала у „земельні общини”, поля яких обробляли так званими гуртками , куди входило один-два чоловіки й кілька жінок.

В селах з місцевих жителів було призначено поліцаїв. Встановлений жорстокий режим: вночі не дозволялося світити в хатах, ходити по вулицях.

Селяни чинили опір румунський владі, за що їх суворо карали.

В районі утворені підпільні групи під керівництвом лісничого Шелковникова О.О. та вчителя Благодиря Є.А. В серпні-вересні 1943 р. організовано загін „Прибужець” , який згодом вливається в загін „Буревісник” під керівництвом І.О.Кухаренка.

В лютому 1944 р. в районі з’явились німці, військові частини яких, під натиском Радянської армії, відступали на захід.

27 березня 1944 року радянські воїни 404-го окремого кулеметного-гарматного батальону 54-го укрепрайону, 2-го Українського фронту під командуванням генерала Карначова М.Т., разом з партизанами загону „Буревісник” повністю звільнили Савранський район від окупантів. Більшість партизанів пішли на фронт із частинами Радянської армії. Багато з них полягли на полі бою і поховані на території інших держав. За даними районної комісії „Книги Пам’яті України” встановлено, що кількість жертв Великої Вітчизняної війни по Савранському району становить 3916 чол.:

 в т.ч. 3557 військовослужбовців, призваних Савранським рай військоматом, що полягли на полі бою в різних регіонах або пропали безвісти,

- 111 воїнів інших регіонів, загиблих при звільненні району та похованих на його території; - 125 партизан і підпільників; - 10 бійців народного ополчення; - 11 будівельників оборонних споруд у прифронтовій смузі; - 102 мирних громадян, які загибли в окупаційний період та післявоєнний час (підірвались на мінах).

 Нащадки пам’ятають і шанують пам’ять загиблих в роки Великої Вітчизняної війни. На території населених пунктів району споруджено 31 пам’ятник односельчанам, партизанам та радянським воїнам, загиблим при звільненні району.

Шестеро військовослужбовців – уродженців Савранського району: Березовський Ю.М., Бочкович К.В., Панасюк В.Х., Покотило І.Г., Мороз Т.П., Гербенський П.Я. удостоїли високого звання Героя Радянського Союзу.

Бочкович Кирило Васильович, Панасюк Володимир Харитонович, Покотило Іван Григорович стали Героями посмертно. Посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу в 1955 р. учаснику бойових дій, льотчику-випробувачу Гербенському Павлу Яковичу.

З Морозом Терентієм Пилиповичем, уродженцем с. Полянецького, який після закінчення війни повернувся в своє рідне село, ми неодноразово зустрічались на сторінках районної газети, він був почесним гостем на різноманітних заходах, що проводились в с. Полянецькому та районному центрі.

 На жаль час невблаганний ; - вже і Терентія Пилиповича немає серед живих.

Це дуже сумно, але закони природи ми не можемо змінити. Зате ми можемо пам’ятати і нести цю пам’ять через століття. 

У « Короткому біографічному словнику - Героїв Радянського Союзу», підготовленому головним управлінням кадрів інституту військової історії та Центральним архівом Міністерства оборони СРСР, виданому в 1987 - 1988 роках читаємо про наших Героїв…

 

  

 Березовський Юхим Матвійович народився 8 лютого 1913 р в с. Саврань, в сім’ї селянина. За національністю єврей . В Радянській армії служив з 1935 по 1938 р.

 В 1941 р. закінчив Московський залізничний технікум. Працював старшим електромеханіком на ст. Ясинувата Донецької області.

 На фронтах Великої Вітчизняної війни з лютого 1942 р. Командир батареї 692-го артилерійського полку 240 стрілкової дівізії 38 армії Вороніжського фронту. Старший лейтенант Березовський відзначився при форсируванні Дніпра . 29.09.1943 р. в числі перших з полку подолав ріку в районі с. Лютеж (Вишгородський район Київська область), на правому березі надав вогневу підтримку підрозділам в боях за утримання і розширення плацдарму. В ході відбивання 11 контратак наніс ворогу велику шкоду.

 Звання Героя Радянського Союзу присвоєно 10 січня 1944 р.

 З 1945 р. капітан Березовський – в запасі.

 В 1949 р. закінчив Ленінградський інститут інженерів залізничного транспорту.

 Довгий час працював на Московській залізниці.

 Нагороджений орденом Леніна, Червоного Прапора, Олександра Невського, 2 орденами Вітчизняної війни 1ст., орденом Трудового Червоного Прапора, Червоної Зірки, медалями.

 

 

Бочкович Кирило Васильович, народився в 1918 р. с. Саврань Одеської області, в сім’ї робітника. Українець. З першого по шостий клас навчався в Савранській середній школі . Повну середню освіту отримав в середній школі м. Котовська Одеської області.

У військово морському флоті з 1939 року. Закінчив електромеханічну школу учбового загону Чорноморського флоту.

Учасник Великої Вітчизняної війни з червня 1941 року. Заступник командира взводу протиповітряної оборони 314 окремого батальйону морської піхоти, старшина 2 статті. Бочкович у складі десантного загону під керівництвом старшого лейтенанта К.Ф. Ольшанського висадився у тил противника в ніч на 26.03.1944 року в порт м. Миколаїв. Протягом двох діб вів кровопролитні бої, відбив до підходу наших військ 18 запеклих атак противника.

Погиб 24.08.1944 р. при звільненні с. Жебріяни ( нині с. Приморське Кілійського району Одеської області).

Звання Героя Радянського Союзу присвоєно 20.04.1945 р. Нагороджений орденом Леніна, Червоного Прапора, медалями..

В м. Миколаєві відкритий Народний музей бойової слави моряків – десантників, встановлений пам’ятник , їх ім’ям названий сквер та вулиця. В м. Котовську Одеської області біля цукрового заводу встановлений бюст Героя, в с. Приморське його ім’ям названа вулиця.

В нашому районі ім’я Бочковича Кирила Васильовича присвоєно Савранській середній школі в 1972 р., його ім’я носить одна із вулиць смт. Саврані, біля школи встановлений пам’ятник присвячений Герою Радянського Союзу Бочковичу К.В. та вчителям, учням Савранської школи - учасникам Великої Вітчизняної війни.

 

 Гербенський Павло Якович народився в червні 1914 р. в с. Концеба Савранського району Одеської області в сім’ї селянина. Українець. В 1933 р. закінчив Одеський будівельний технікум, потім авіашколу м. Полтава. Після її закінчення в 1935 р. працює льотчиком-інстуктором Новосибірського аероклубу. В 1937 р. переведений в м. Барнаул , де призначений начальником льотної частини аероклубу.

З червня 1941 р. в Радянській армії командир ескадрильї 6-ого перегоночного авіаполку .

У Велику Вітчизняну війну готував льотні кадри для фронту. В липні-серпні 1943 р. знаходився на бойовому стажуванні в діючій армії. Здійснив 33 бойових вильоти.

З 1944 р. по завданням командування військової частини п/п 78782 здійснював польоти в Іран.

По закінченню війни старший лейтенант Гербенський досконало володів технікою пілотування як вітчизняних літаків І-16, Як-8, ЛаГГ- 3, Миги ( різних типів), так і зарубіжних Аерокобра, Кітті-Хаук, Харрікейн, Сандербалт. За роки війни служба в армії була відзначена різними нагородами: 2 орденами Червоної Зірки, медаль «За оборону Кавказу», медаль «За бойові заслуги», медаль «За перемогу у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр.»

 З 1946 р. працював льотчиком –випробувачем 2 –го класу на авіаційному заводі ім. Чкалова м. Новосибірська. В 1948 р. за великі успіхи в праці Гербенський П.Я. був направлений на навчання в льотно-дослідний інститут м. Москви. Після закінчення якого, Гербенському присвоєно звання льотчика-випробувача 1 класу. В 1950 р. призначений заступником льотно-випробувної станції по льотній частині.. З 1951 р. завод проводив випробування нової серії сучасних реактивних літаків.

13 липня 1955 року погиб при виконанні службових обов’язків.

До цього часу ним були освоєні в досконалості 24 типа літаків і дано життя 1017 випробувачам

1 травня 1957 р. Гербенському Павлу Яковичу присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

У музеї Трудової слави заводу ім.. Чкалова м. Новосибірська знаходяться на зберіганні особисті речі ( медалі, документи) П.Я.Гербенського.

В рідному селі Концеба його ім’ям названа вулиця. В Концебівській загальноосвітній школі оформлений стенд, з розміщенням фотографій та документів Героя-односельчанина.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Мороз Терентій Пилипович народився 10 листопада 1924 р. в с. Полянецькому Савранського району Одеської області в сім’ї селянина. Українець. Рано залишився без батьків ( померли в голодний 1933 рік ), тому ріс у тітки в с. Синьки Кіровоградської області, де і закінчив семирічку.

Навчався в фабрично-заводському училищі м. Одеси на слюсаря-лекальника.

З початком Великої Вітчизняної війни учнів ремісничого училища відправили в м. Йошкар-Олу (Марійська республіка), де Мороз Т.П. закінчив навчання на військовому заводі і став працював у цеху випробування оптичних приладів, що виготовляли на заводі. .

В Радянській армії з жовтня 1942 р. З цього часу на фронті. Командир гармати 258-го легкого артилерійського полку ( 200-а легка артилерійська бригада, 4-а танкова армія, 1-й Український фронт) сержант Мороз в боях 12 січня 1945 р.,

діючи з передовими танковими підрозділами, із своєї гармати знищив 2 міномети, 6 кулеметів, гармату та 2 реактивні установки противника. 15 січня 1945 р. під час визволення м. Конське ( Польща) знищив 2 танка, 2 протитанкових гармати, та 6 БТРів.

Звання Героя Радянського Союзу присвоєно 10.04.1945 р.

В 1947 р. демобілізований.

Повернувся в рідне село і пішов працювати в колгосп. Одружився.

В 1957 р. закінчив педагогічне училище в м. Білгород-Дністровський. У Полянецькій середній школі викладав фізкультуру, а потім початкову військову підготовку.

В 60-х роках , після закінчення тримісячних курсів мінерів, був співробітником Савранського Добровільного товариства сприяння армії.

Нагороджений орденом Леніна, 2 орденами Вітчизняної війни 1 ст., орденом Червоної Зірки, орденом Слави 3 ст., медалями.

В с. Полянецькому вулиця, де жив Мороз Т.П., ще за його життя названа «Геройська».

Помер Терентій Пилипович в 2005 р.

 

 

 Панасюк Володимир Харитонович народився 15 липня 1913 р. в с. Слюсарево Савранського району Одеської області в сім’ї селянина. Українець.

 Закінчив сільськогосподарський технікум. Працював зоотехніком.

В Радянській армії в 1938 та з 1941 р. В 1938 р. закінчив курси молодших лейтенантів.

 На фронті в Велику Вітчизняну війну з 1941 р. Командир батальону 280-го стрілкового полку ( 185 стрілкова дівізія, 47-а армія, 1-й Білоруський фронт). Майор Панасюк вміло організував і здійснив 15 січня 1945 р. прорив батальйоном оборони противника в районі селища Яблонна-легійонов ( Легьйоново, Польща). Підрозділ першим форсував р. Віслу та захватив плацдарм на лівому березі ріки. Особисто приймав участь у рукопашному бою, знищив 4-х гітлерівців та взяв в полон 1 офіцера і 4-х солдат. 19 січня 1945 р. вміло організував бой в районі сел. Александров ( 27 км на північний захід від м. Лович, Польща), завдав противнику велику шкоду в живій силі та техніці.

 Загиб 26 лютого 1945 р. Похований на південний захід від населеного пункту Ной-Мелентін ( 10 км на південь м. Пижеце, Польща).

 Звання Героя Радянського Союзу присвоєно 6 квітня 1945 р. Нагороджений орденами Леніна, Червоного Прапора.

 На вшанування пам’яті Героя в його рідному селі Слюсарево встановлено пам’ятник, ім’ям Панасюка В.Х. названа вулиця.

 

 

Покотило Іван Григорович народився 23 вересня 1911 р. в с. Дубинове Савранського району Одеської області в сім’ї селянина. Українець.

Закінчив початкову школу. В Радянській армії з 1930 р.

 В 1938 р. закінчив курси молодших лейтенантів. На фронтах Великої Вітчизняної війни з лютого 1943 р. Ад’ютант мотострілкового кулеметного батальйону 55-ої гвардійської танкової бригади ( 7-й гвардійський танковий корпус, 3-я гвардійська танкова армія, 1-й Український фронт), гвардії старший лейтенант Покотило відзначився в боях 4 - 14.11.1943 р. в районах Києва та Попільні (Житомирська область). Батальйон, діючи в тилу противника , стійко утримував займаний рубіж, відбиваючи багаточисельні атаки ворога. Покотило був поранений, але залишився в строю та вивів батальйон із оточення.

Звання Героя Радянського Союзу присвоєно 10 січня 1944 р. Нагороджений орденами Леніна, Червоного Прапора, Вітчизняної війни 2 ст., Червоної Зірки.

Помер від ран в 1945 р. Похований в м. Москва на Новодєвічьєму кладовищі.

На малій батьківщині Героя, в селі Дубинове встановлений пам’ятник та названо вулицю його ім’ям.