14.12.2010

1 жовтня – Міжнародний день людей похилого віку

ХОЧ ЛІТА НА ОСІНЬ ПОВЕРНУЛИ…

Другий місяць осені починається з особливої дати. За ініціативою ООН з 1990 року 1 жовтня у всьому світі відзначається як Міжнародний день осіб похилого віку, а в Україні також і як День ветерана. Це не лише можливість нагадати всім про людський обов’язок бути турботливими і милосердними до найповажнішої частини людства. Це і привід до роздумів щодо подальшої долі людства, його культури, взаємозв’язку поколінь.

За міжнародною класифікацією особою похилого віку вважається той, хто досяг 65 років. Головне багатство цих поважних дідусів і бабусь – досвід, знання, вміння, мудрість. Більшість з них, пройшовши нелегкі випробування голодом, війною, важкою працею, зуміли зберегти найвищі духовні якості такі, як добро, милосердя, чесність, вміння співчувати. І саме цього, як ніколи, бракує нашому сьогоденню. Тож у нас ще є можливість, беручи приклад із старшого покоління, врятувати сучасників від душевного спустошення.

 

 Щоб поцікавитись тим, що найбільше турбує нині статечних жителів Саврані, чим вони переймаються і як долають щоденні труднощі, ми завітали до подружжя Пуника Олексія Матвійовича і Тітієвської Ганни Харитонівни.

До виходу на заслужений відпочинок Ганна Харитонівна працювала в Савранській школі вчителькою української мови і літератури. Олексій Матвійович 35 років пропрацював народним суддею. Вже 59 років це подружжя пліч-о-пліч крокує по життю. Звикли навпіл ділити і радості, і печалі, яких у житті теж було чимало. Та найбільша з них – втрата єдиного сина – розділила життя батьків на дві половини. У другій – вічний біль, невгамовний сум і назавжди підірване здоров’я. Саме через нього і найбільший мають нині клопіт.

„Багато грошей витрачаємо на ліки, - говорить Ганна Харитонівна. – Дуже дорогі серцево-судинні препарати, ті, що призначені для відновлення функцій опорно-рухового апарату, та ціла низка інших ”. До того ж і дістатися за ними вже непросто, оскільки за власне подвір’я чоловік з жінкою майже не виходять. Але вони не залишені один на один зі своїми проблемами. Підтримують їх і допомагають онуки. Великою підмогою стає соціальний працівник Людмила Войтенко. Про свою помічницю подружжя говорить з найтеплішими словами вдячності. Вона і ліки принесе, і по рахунках заплатить, і продукти доставить, і попорається по господарству. Такий вид допомоги з боку держави, на думку подружжя, є важливим і дуже доречним. До того ж, як інвалід війни, чоловік отримує кошти на паливо, користується пільгами на електроенергію, воду і телефон.

За повсякденними побутовими турботами Ганна Харитонівна і Олексій Матвійович уважно слідкують за суспільно-громадським життям в країні. Передплачують до десятка газет, переглядають політичні телепередачі, намагаються не пропускати трансляції засідань Верховної Ради. Близькими і зрозумілими їм є теми виховання, моральності, законності. Не байдужі вони і до сьогоденних проблем в районні, області, щиро вболівають за майбутнє свого краю. Бо тим, хто присвятив свого часу власне життя розбудові країни, не байдуже, якою вона дістанеться їхнім онукам.

 

 Ольга Хіль.