11.10.2012

Архів і засоби масової інформації

Публікації архівного відділу в районній газеті «Сільські новини»

 

До 95-ти річчя утворення Савранського району

 

    Успішне закінчення російсько-турецьких війн ( кінець Х111 ст), звільнення земель між Дністром і Бугом , створило умови для швидкого економічного розвитку півдня України.

       В січні 1803 р. уряд виділив м.Одесу в самостійну адміністративну одиницю- градоначальство.

       З 1805 р. по 1919 р. Одеське градоначальство входить до складу Херсонської губернії, залишаючись, проте, незалежним у своєму управлінні.

     В 1825 р. в складі Херсонської губернії із безпосередньо межуючих з градоначальством територій, був створений Одеський повіт.

    В 1805 р. в Одесу було переведено управління Новоросійського , з 1828 р. Новоросійського та  Бессарабського генерал-губернатора.

      Одеса стало  центром  краю, об’єднавшого в своєму складі Херсонську, Катеринославську, Тавричанську, та Бессарабську губернії.

     В 1917 -1918 рр. поняття „Одеська область” обіймає території Херсонської і Бессарабської губерній, північних повітів Тавричанської губернії, частини Подільської та Волинської губерній.

       В березні 1919 р. колишня Херсонська губернія поділена на дві губернії з центрами в м.Одеса і м.Херсон.

       Після остаточного затвердження Радянської влади в лютому 1920 р. до території Одеської губернії був приєднаний майже увесь Балтський повіт Подільської губернії.

 

Адміністративно- територіальний поділ, який залишився від старої Росії не задовольняв новим умовам.  Велика кількість волостей, часто волость становила одне село, ускладнювало керівництво територією.

На початку 1923 року підготовча робота по новому районуванню території України була завершена. Україна поділена на округи ( кількість населення в окрузі – 400-600 тис. чол..) Волості по можливості не ділились , а об’єднувались в райони з дотриманням норми населеності 25-40 тис. чол..

7 березня 1923 р. ВУЦВК затвердив новий адміністративно – територіальний поділ України.

Одещина поділена на шість округ: Одеську, Миколаївську, Херсонську, Балтську, Первомайську, Лисаветградську.

Савранський район утворений із Савранської волості і ввійшов до складу Балтської округи разом з іншими 10 районами: Балтським, Крутянським, Рибницьким, Олексіївським, Бірзульським, Ставрівським, Валегоцулівським, Троїцьким, Ананьївським, Ясенівським.

 

ПІДСТАВА: Державний архів Одеської області. Путівник.- Одеса, 1961;

                     Збірник узаконень та розпоряджень Робітниче-селянського              Уряду України: Харків.-1923.-ч.18-19. ст.310.- стор.581-584; 

1923-1931 рр.

      Савранський район був утворений постановою Всеукраїнського Центрального Виконавчого комітету № 310 від 7 березня 1923 р. „Про адміністративно- територіальний поділ Одещини” у складі Балтської округи Одеської губернії.

На момент утворення району в ньому перебувало   дванадцять населених пунктів ( містечко Саврань – єврейська, села : Саврань – українська, Осички , Концеба, Байбузівка, Каменовата, Вільшанка , Слюсарево, Полянецьке , Глибочок , деревні Островка  та  Турундовка ), які підпорядковуються 10 сільським радам. Чисельність населення становить 39896 осіб.

На той час до району не входило с. Дубинове. Воно до реформи було у складі Тридубської волості Балтського повіту Подільської губернії, а після 7.03.1923 р. – у складі Кривоозерського району Первомайської округи.

 Село Бакша було центром Бакшанської волості , до якої входили села Неделково, Капустянка, Юзефівка, Гетьманівка.  Після адмінреформи  вони у складі Ясенівського району Балтської округи.

 

     Постановою  ВУЦВК від 12 жовтня 1924 р.  в зв’язку із створенням у складі УРСР Автономної Молдавської РСР, ліквідацією Балтської округи і передачею АМРСР частини районів Одеської і Балтської округи  Савранський район ввійшов до складу Первомайської округи Одеської губернії.

 

       Серед фондів Державного архіву Одеської області довоєнного періоду немає такого фонду в якому концентрувалась би інформація по діяльності тільки нашого району. І тому ті чи інші відомості виявлені з інших джерел інформації дуже цінні ( Одеський губвиконком, Одеська окружна інспектура народної освіти, комітети незаможних селян). 

             В ході дослідницької роботи встановлено, що господарство району, на початку його діяльності, уявляло собою сітку окремих бідняцьких господарств. Але, вже до кінця 1923 р. організовані ТСОЗи ( товариства по спільній обробці землі) : „Слава”, ”Серп” ,”Вільна праця”. Один з найбільших „Незаможник” об’єднав 11 родин і мав в користуванні  коня, чотири плуга, дві борони. У квітні 1924 р. в ТСОЗи  об’єднались 120 селянських господарств.

        В цьому ж році організовано постачально- збутове сільськогосподарське товариство із 160 пайщиків.

        В районі приділяється увага медичному обслуговуванню, освіті, розвитку культури.

         В лікарні на 20 ліжок працюють два лікаря і 10 чоловік середнього персоналу.

         В 1923 р. в районі функціонує дві школи, де навчається 546 дітей.

         В 1928/1929 – 1929/1930 навчальних роках в районі діють 18 початкових, 3 семирічні школи, де навчається 2757/ 3272 дітей. Загальна кількість дітей віком від 4-х до 15 –ти років становить 13654. Створені заклади освіти для національних меншин, а саме- єврейська школа для дітей. Розгорнута робота по подоланню безграмотності серед дорослого населення. В с. Саврані створена  вечірня школа для робітничої молоді, хата читальня, бібліотека. Працює  сільський клуб. За ініціативою Ради клуба створені гуртки та драматичний колектив. Систематично ведеться протирелігійна пропаганда, під впливом якої в 1924 р. прийнято рішення про закриття церкви і синагоги.

     В 1929 р. на базі ТСОЗа  організовано комітет незаможних селян –КНС

( прим. типу колишніх колгоспів) „Незаможник” . Першим головою його був Стукаленко Микита Федорович. В 1930 р. створюється другий КНС  ім.Червоної Армії, керівником якого став Байрак Василь Андрійович. Пізніше створені КНС ім.Будьоного, ім.Куйбишева, ім.Котовського.

       В 1930 р. почала діяльність Савранська машино-тракторна станція

( директор  т. Максимов).

 

Третього лютого 1931 р. постановою ВУЦВК і РНК Савранський район ліквідований, а його сільські Ради відійшли у підпорядкування  до Кривоозерського району Первомайської округи.    

Постановою IV  позачергової сесії Всеукраїнського Центрального виконавчого комітету XII скликання від 9 лютого 1932 р. в Україні  утворено  5 областей, в т.ч. і Одеську.   

Одеська область утворена у складі чотирьох міст, безпосередньо підпорядкованих області ( Одеса, Кіровоград, Миколаїв, Херсон) та 46 районів, в т.ч.  Кривоозерського.

 

Підстава: Ф. Р-99 -Одеський губвиконком, Ф.Р-134-Одеська окружна інспектура народної освіти, комітети незаможних селян). 

 

                                          1933-1934 рр.

11 лютого 1933 р.  постановою ВУЦВК від 11 лютого 1933 р. № 70 „ Про утворення Савранського району на території Одеської області” відновлена діяльність району, до складу якого включені : Байбузівська, Бакшанська, Вільшанська, Глибоцька, Гетьманівська, Концебівська, Капустянська, Каміноватська, Недельківська, Осичківська, Острівська, Плосківська, Полянецька, Савранська- українська, Савранська- єврейська, Слюсарівська, Юзефівська та Дубинівська сільські ради.

 ( примітка: найменування сільських рад  надані  як у документі).

В такому складі ( 18 сільських рад двадцяти п’яти населених пунктів) район проіснував майже до середини 50-х років минулого століття. Крім населених пунктів сучасного адмінустрою району у його складі  села Стара Острівка і Калинівка (у 80-х роках  виключені з облікових даних у зв’язку з переселенням жителів) та с. Плоске і с. Кайтанівка  ( нині Балтського району).  

1932-1933 роки – трагічні сторінки нашої історії. Неврожай 1932 року та негаразди, пов’язані з політикою радянської влади на селі викликали продовольчий голод. До цих чинників додавалась цілеспрямована антиукраїнська діяльність кремлівського центру .Селяни вимирали від голоду цілими сім’ями. Пік голодомору прийшовся на весну 33-ого.

В Савранському районі постраждали від голоду жителі всіх населених пунктів. Особливо в селах Полянецьке, Бакша, Гетьманівка. На їх долю припадає 60 % загиблих.

Про велику кількість померлих під час голоду свідчать мешканці  Кам’яного, Байбузівки, Концеби.

Менше постраждали села Капустянка, Глибочок, Островка, Квітка . 

Всього по Савранському району чисельність загиблих від голоду становить 2086 осіб. І це тільки ті громадяни, яких включено до списку за спогадами очевидців . А скільки залишилось незгаданими … Адже широке опитування проводилось в 2008-2009 рр.

Проте перші дослідження періоду Голодомору 1932-1933 рр. в нашому районі проводились ще в 1989 р..Тоді подружжя Григоруків , жителі с. Полянецького, провели опитування свідків в своєму селі. Їх починання в 1990 р. підтримали в с. Гетьманівка  ( вчитель  Поліщук Г.А. та учні школи) та  в с. Бакша ( вчитель Низькохат В.А., бібліотекар Бурячок Н.С. та учні школи).

      Свідки стверджують, що  багато залежало від місцевої влади. Навіть тоді поряд з жорстокістю деяких активістів по виколачуванню з селян залишків продовольства, завжди були добро і милосердя.

        У Державному  архіві Одеської області  складено список 368 фондів, виявлено та складено переліки на 24880 документів, які висвітлюють причини, перебіг та наслідки Голодомору 1932-1933 рр. на Одещині. Одним із них є інформація про незадовільний стан хлібоздачі по Савранському району та невиконання плану хлібопостачань, датована березнем 1934 р.  Тобто,  непосильні хлібозаготівлі не припиняються.

      Документи органів ЗАГСу, які могли б підтвердити кількість жертв від голоду, в більшості районів області не збереглись. Але в Державному архіві Одеської області виявлений документ ( директива від 13 квітня 1934 р. Одеського облвиконкому міськрадам та виконкомам) про перевірку органів ЗАГС та  вилучення книг про смерть за 1933 р . по всіх сільських радах, а за 1932 р. – за особливим списком. Підставою для  перевірки зазначено ”заплутування обліку населення та викривлення стану речей, злодійське перебільшування смертності та зменшування народжуваності”.

      В Саврані для безпритульних дітей та дітей-сиріт створений дитячий будинок, в якому знаходяться 120 дітей.

 

       Підстава: Ф. Р-4887 – Виконком Савранської районної ради робітничих, селянських та червоноармійських депутатів, Ф. 107 – Колекція документів і матеріалів «Голодомор 1932-1933 років в Савранському районі

                                       


1935-1945 рр.

 

Протягом 30-х років продовжуються масові репресії держави проти свого населення. Органи НКВС заарештовують „ворогів народу”, „шкідників” та „шпигунів”. Апогеєм нищення кадрів установ і організацій , в тому числі органів державної та партійної влади були 1937-1938 роки.  За архівними документами УКГБ -УСБУ в Одеській області кількість репресованих по Савранському району становить 283 чол.( Одеський мартиролог” т.2) .  Дітей , чиї батьки  були репресовані , прямо із приймальників НКВС відправляли до дитячих будинків, число яких зростає. Так, наприкінці 1936 - початку 1937 року створений Дубчанський дитячий будинок.

Незабаром нове випробування –

Друга Світова війна 1939-1945  років

Період окупації району тривав з 7 липня 1941 р. по 27 березня 1944 року. Савранський район, як і інші райони, що знаходяться на території між Південним Бугом і Дністром, „подарований” Гітлером  своїй союзниці Румунії. Була утворена румунська губернія, так звана Трансністрія. Румуни вважали Трансністрію складовою частиною своєї держави, а її жителів – майбутніми румунськими громадянами, і тому молодь не була угнана ні в Германію, ні в інше місце. У Савранському районі діяли чотири жандармськи пости (Саврань, Бакша, Концеба, Полянецьке). Колгоспи нова влада перейменувала у „земельні общини”, поля яких обробляли так званими гуртками , куди входило один-два чоловіки й кілька жінок.

В селах з місцевих жителів було призначено поліцаїв. Встановлений жорстокий режим:  вночі не дозволялося світити в хатах, ходити по вулицях.

Селяни чинили опір румунський владі, за що їх суворо карали.

В районі утворені підпільні групи під керівництвом лісничого  Шелковникова О.О. та вчителя Благодиря Є.А. В серпні-вересні 1943 р. організовано загін „Прибужець” , який згодом вливається в загін „Буревісник” під керівництвом І.О.Кухаренка.

В лютому 1944 р. в районі з’явились німці, військові частини яких, під натиском Радянської армії,  відступали на захід.

27 березня 1944 року радянські воїни 404-го окремого кулеметного-гарматного батальону 54-го укрепрайону, 2-го Українського фронту під командуванням генерала Карначова М.Т., разом з партизанами загону „Буревісник” повністю звільнили Савранський район від окупантів. Більшість партизанів пішли на фронт із частинами Радянської армії. Багато з них полягли на полі бою і поховані на території інших держав.

За даними районної комісії „Книги Пам’яті України” встановлено, що кількість жертв війни по Савранському району становить 3916 чол.:

 в т.ч. 3557 військовослужбовців, призваних Савранським райвійськкоматом, що полягли на полі бою в різних регіонах або пропали безвісти, 

111 воїнів інших регіонів, загиблих при звільненні району та похованих на його території;

125 партизан і підпільників;

10 бійців народного ополчення

11 будівельників оборонних споруд у прифронтовій смузі

      102 мирних громадян, які загибли в окупаційний період та післявоєнний час (підірвались на мінах).

       Нащадки пам’ятають і шанують пам’ять загиблих в роки Великої Вітчизняної війни. На території населених пунктів району споруджено 31 пам’ятник односельчанам, партизанам та  радянським воїнам, загиблим при звільненні району.

Шестеро військовослужбовців – уродженців Савранського району:  Березовський Є.М., Бочкович К.В., Панасюк В.Х., Покотило І.Г., Мороз Т.П.,  Гербинський  П.Я. удостоїли високого звання Героя Радянського Союзу.

Підстава: Одеський мартиролог, т.2, т.3 , 1999;

                 Книга Скорботи України, т.3, 2005 р.

 

1946-1962 рр.

 

Після звільнення Савранського району від німецько-румунських окупантів на його території відновлюють діяльність 18 сільських рад двадцяти п’яти населених пунктів.

 52 колгоспи починають підготовчі роботи до весняно-польових робіт.

        Відомості про діяльність району за 1944-1970 рр. сконцентровані у фондах  виконавчого комітету Савранської районної Ради депутатів трудящих,  колгоспів, установ, організацій ( 44 фонди  загальною кількістю 2531 од.зб), які знаходяться на зберіганні в Державному архіві Одеської області.

       В 1944-1945 рр. засіданні виконкому відбуваються щотижнево, іноді через два тижні.

В документах висвітлюється  робота виконкому по організації та виконанню установами, підприємствами  району по будівництву, ремонту зруйнованого війною господарства, підраховуються збитки, нанесеними румунськими окупантами.

      Розглядаються питання повернення скота, що надійшов з Румунії, як компенсація жителям району, повернення домів, які вилучені у громадян в 1930-1932 рр. при «раскулачки», складаються списки постраждалих.

Обговорюються заходи щодо виконання Указу Президії ВР СРСР від 26.06.1940 р. «О переходе на 8-часовой рабочий день, на семидневную рабочую неделю и о запрещении самовольного ухода робочих и служащих с предприятий и учреждений».

Організовуються санітарні  загони для боротьби з інфекціями скота та птиці.

Закріплюються межи землекористування за колгоспами району.

Відновлюється «детский городок» ( дир. Ясницький) силами вихованців старших 12 років  та вихователів.

Всього відновлена робота 28 шкіл району: 12 – початкових, 13- неповних середніх, 3 – середніх. Кількість школярів в 1946 р. становить 5621 учень.

Постановою Савранського райвиконкому від 26.10.1946 р. «Об утверждении технического задания по планировке райцентра с. Саврань Одесской области» затверджено перелік основних об’єктів адміністративного, культурного, комунального, побутового, промислового та колгоспного секторів .

Створений відділ по сільському та колгоспному будівництву (Жуканін П.А.), який  суворо контролює будівництво об’єктів:

1946 р. –  будівництво,  розпочатого  до війни районного  будинку культури

1946 р.- будівництво цегельних заводів в селах Саврань, Бакша, Дубинове, Плоске.

1946 р.- на території району заплановано будівництво нових та ремонт старих ставків       ( всього – 70 )

1946-1950 рр- будівництво Савранської міжколгоспної гідроелектростанції;

     Серед документів виконкому Савранської районної ради депутатів трудящих є акти загиблих посівів сільськогосподарських культур в 1946 році, в протоколах засідань виконавчого комітету 1946-1947 рр.  дуже часто приймаються рішення про встановлення норм  видачі хліба різним верствам населення, що свідчить про складне становище з продовольством і голод.

1950р. –організація нової інкубаторної станції;

1950р.- будівництво водопроводу в райцентрі;

       Рішенням райвиконкому від 7.03.1951 р. № 147 затверджено найменування вулиць та провулків в райцентрі. Всі найменування на честь партійних діячів (    ім. Леніна, Сталіна, Куйбишева, Молотова, Жданова, Маленкова, Хрущова, Калініна, Шверніка, Будьоного, Ворошилова, Горького, Кагановича).

         Проводиться укрупнення  колгоспів, сільських рад.

Станом на 1.01.1952 р. в Савранському районі 17 сільських рад, 23 колгоспи.

1955 р. – будівництво стадіону в райцентрі;

1955-1959рр- будівництво дороги Саврань- Заплази;

1957-1958рр. – в колгоспах будуються нові млини

1957-1960 р. – планується будівництво 9 пожежних депо та водоймищ

1958 р. – порушуються питання про створення заповідника „Савранський ліс”

1960 р. – проектні роботи по будівництву маслозавода в райцентрі

1966 р.-  в колгоспах відводяться земельні участки для аеродромів

               Адміністративно-територіальний устрій району  постійно змінюється в сторону укрупнення сільських рад і колгоспів.

1956 р. – злиття Мало-Савранської та Савранської сільських Рад в одну   Савранську сільську;

13 квітня 1957 р.-     село Саврань  отримало статус селища міського типу.

28 листопада 1957 р.- Указ Президії Верховної Ради Української РСР – до складу Савранського району ввійшли  сільські ради Піщанського району: Піщанська, Пужайківська, Шляхівська, Гербинська .

1958р.- об’єднання Капустянської та Неділківської сільських Рад в одну Неділківську;

1958 р.- об’єднання Концебівської та Юзефівської сільських Рад в одну Концебівську;

1959 р. – об’єднання Бакшанської та Плосківської сільських Рад в одну Бакшанську;

1959р. – об’єднання Концебівської та Кам’янської сільських Рад в одну – Концебівську;

1959р. – об’єднання Полянецької та Вільшанської сільських Рад в одну Полянецьку.

30 грудня 1962 р. – Указ Президії Верховної Ради Української РСР „Про укрупнення сільських районів Української РСР– Савранський район ліквідовано.

 

ПІДСТАВА: Ф. 3 Відділ сільського і колгоспного будівництва.

                      Ф.Р-4887, виконавчий комітет Савранської районної Ради      депутатів трудящих;   Ф. Р-2066, Савранська селищна рада
1967 р – сьогодення

 

            Згідно Указу Президії Верховної Ради Української РСР від 8 грудня  1966 р. «Про утворення нових районів Української РСР»    Савранський район відновив свою діяльність.

 

Після відновлення діяльності  в районі активно починається будівництво нових будівель установ, підприємств, організацій.

1967 р. – середня школа на 960 учнів в смт.Саврань

1968 р.- ввод в експлуатацію будівлі гуртожитка СПТУ -24

1969 р. – пуск нового хлібозаводу.

1969 р. – пологовий будинок, добудова головного корпусу ЦРЛ ( терапія, 2-й поверх)

1970 р.- будинок культури с. Вільшанка на 400 місць.

  За п’ятирічку ( 1966-1970 рр.)  збудовано 7 шкіл на 1865 учнівських місць балансовою вартістю 935 тис. руб.

         8 дитячих закладів на 820 місць вартістю 900 тис.руб, в т.ч. в райцентрі дитячі ясла на 150 місць.

        Збудовано нових комунальних та відомчих жилих квартир балансовою вартістю 420 тис. руб., в т.ч. в райцентрі два 8-ми квартирних будинки, один 16-ти квартирний, два будинки 4-х квартирних.

 7 лазень, 20 магазинів, 5 столових та торгівельних складів.

Тільки на нове будівництво соціально-культурних, побутових , виробничих та адміністративних об’єктів за 1966-1970 рр. витрачено 4000 тис. руб.

1971 р.- прийнята в експлуатацію адмінбудівля виконкому Савранської        районної Ради депутатів трудящих;

1971 р.- почато будівництво дитячого садочка в с.Йосипівка на 50 місць

1972 р.- будівництво Вільшанської 8-ми річної школи;

1973 р.- відкритий дитячий садок в с.Кам’яне;

1973 р. – прийнята в експлуатацію Неділківська 8-ми річна школа;

1973-1978 рр.- багатоквартирні житлові будинки в смт.Саврань.    

               В селах району будуються будинки побуту, фельдшерські пункти,       артсвердловини, кафе, будинки для вчителів.

        Колгоспи на заміну старих будівль проектують нові будівлі для  тварин.

 

1974 р. – новий універмаг в смт.Саврань

1974 р. -   готель на 55 місць в смт.Саврань

1975 р. – середня школа в с.Концеба на 640 учнів;

1976 р. – будинок побуту в смт. Саврань         

1977 р. – будинок культури в с.Капустянка

1977 р. – будова ощадбанку в райцентрі

1977 р. – лікувальний корпус центральної районної лікарні на 65 ліжок

1978-1986 рр. – активно розбудовується територія санаторно-лісної школи         с.Дубки: будівництво трьох класних кімнат і спортзалу, спального корпусу, будинку для вчителів, артсвердловини  і насосної станції, банно-прального комбінату.

1981 р. –почато будівництво торгівельного комплексу в с.Вільшанка

19.01.1981 р. – виконком Одеської облради зняв з обліку с.Калинівка Полянецької сільської ради

1982 р.- будинок культури в с.Осички

1988 р.- завершено будівництво центральної районної аптеки

1988 р. – початок будівництва дитячого садочку в смт.Саврань на 160 місць

1988 р. – початок будівництва адмінбудови Савранського РВВС

 

ПІДСТАВА: ф. Р- 65 Виконком Савранської районної Ради депутатів трудящих       

                                  ( народних депутатів) Одеської області

                       Ф. Р-60 Савранська районна інформаційно-обчислювальна станція

                       Ф. 80 Савранська районна державна адміністрація

                       Ф. 90 Савранська районна рада

 

Начальник архівного відділу                               Салюк Т.Д.

 

 

*****

ЇХ призивали з Савранщини.

З вересня 1941 року до січня 1944 року в місті Славута Хмельницької області діяв створений фашистами концтабір, в якому утримувались хворі та поранені радянські військовополонені. Табір називався «Гросслазарет Славута-цвай. Лагерь 301».

Адміністрація, німецькі лікарі та охорона лазарету масово знищували військовополонених, створив їм нестерпні умови життя: спеціальний режим голоду, скупченість та антисанітарія, позбавлення хворих і поранених лікування, примушення вкрай знесилених людей до каторжної праці, катування та розстріли.

Сьогодні на околиці Славути є меморіальне кладовище Поле Пам’яті, де в 640 братських могилах захороненні останки 150 тисяч військовополонених –бійців та офіцерів, - які загибли у фашистському концтаборі «Грослазарет Славута».

Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України з 2007 р. кладовище являється Меморіалом жертв Другої світової війни. На ньому перепоховані останки 822 радянських воїнів, загиблих в концтаборах на Хмельниччині та Вінниччині, а також 123 воїнів іноземних армій, які потрапили в полон і  загибли в таборах НКВС в Україні.

У Славутському історичному музеї зберігаються списки загиблих в «Грослазареті». Вони складені підпільно військовополоненими. Списки далеко неповні, в них можливі неточності в написанні прізвищ, імен,  по батькові,  дат народження та адрес проживання. Серед загиблих в списках можуть бути і ті, кого рахують пропалими без вісті в роки Великої Вітчизняної війни.

Серед загиблих в’язнів з інших областей України є список загиблих полонених військовослужбовців, які призивались військоматами Одеської області. В ньому 134 прізвища.  Серед них уродженці Савранського району:

  1. Грічаний Полікарп , народився в 1899 р.,  с.Бакша . Погиб 08.01.1943 р.
  2. Долінський Костянтин, народився в 1915 р., смт. Саврань. Погиб 20.05.1943 р.
  3. Драгомерецький Семен, народився в 1895 р., с. Неделково. Погиб 18.04.1943 р.
  4. Рабецький Петро, народився в 1920 р., с. Осички. Погиб 29.11.1942 р.

(Матеріали із Книги Пам’яті України» т.11.)

Начальник архівного відділу                                  Т.Д.Салюк

(Сільські новини. – 2017.-5 липня.-С.3)

 

*****

РЕАБІЛІТОВАНІ  ІСТОРІЄЮ. ОДЕСЬКА ОБЛАСТЬ

 

Дослідження історії репресій на Одещині та увічнення пам’яті  наших репресованих земляків ведеться з кінця 80-х років. Розпочали цю роботу члени товариства «Одеський меморіал», за ініціативою яких керівництво управління КДБ по Одеській області вже в 1991 р. прийняло рішення про складання списків репресованих. На їх  основі  в 1997 р. виданий перший том «Одеського мартиролога» - книги пам’яті репресованих.

 

В лютому 2012 р.вийшла в світ перша книга серійного видання «Реабілітовані історією. Одеська область». Книга є частиною всеукраїнської науково-документальної   серії книг «Реабілітовані історією» і присвячено історії репресій на Одещині за часів радянської влади.

Головною частиною першого розділу книги  є  стаття про дослідження політичних репресій на Одещині. Стаття створена на основі  фондів Державного архіву Одеської області, фондів архіву УСБУ в Одеській області, Галузевого державного архіву СБУ, власних досліджень і монографій одеських науковців.

У ній представлені усі періоди розвитку репресивної політики на Одещині : з  січня 1918 року ( масовий терор після захоплення більшовиками влади в регіоні) по  1991 р.  ( переслідування представників  демократичних і національних рухів компартійними органами і спецслужбами).

Політика репресій  здійснювалась не тільки заради насадження безконтрольної влади компартії і упокорення народу за «пец підприємс», а й для організації примусової системи праці в концтаборах, пец підприємст, трударміях, колгоспах, «будівництвах століття» тощо .

Мільони жертв цієї системи з усіх верств суспільства, незалежно від статі, віку, національності, професії,  - розстріляні, закатовані, померли або покалічені в таборах та на засланні, пограбовані під гаслом розкуркулення, зараховані до «колишніх людей»,  примусово пец підприємства, репатрійовані, депортовані, заслані в пец підпри та пец підприємс, засуджені за численними указами за порушення норм «соціалістичного способу життя і праці», адміністративно вислані, скалічені в психіатричніх лікарнях, позбавлені громадянських та взагалі людських прав, загиблі від голодоморів 20-х, 30-х, 40-х років, і все це під грифом «цілком таємно» - це пец під спадщина минулого століття.

Процес розсекречення документів розпочався в 1991 р., невдозі після прийняття Закону «Про реабілітацію…». Активізувалась робота після виходу указу Президента України № 37/2009 від 23 січня 2009 р. « Про розсекречення, обнародування та дослідження архівних документів, пов’язаних з українським визвольним рухом, політичними репресіями та голодоморами в Україні».

І все ж таки  повного доступу не лише до архівно-слідчих справ в цілому, але навіть до вже припинених,  немає.

      Другий розділ – суто документальний. В ньому наведені тексти документів з різних архівів та опублікованих збірок документів, які представляють еволюцію радянської репресивної системи від 1918 –го до 80-х років.

       Так, у паспорті-характеристиці Одеської області датованої 28 жовтня 1950 р. з грифом «совершенно секретно»  по Савранському району читаємо  «Район в период гражданской войны занимался петлюровскими войсками. Кроме того, в районе оперировала банда Заболотного, которая формировалась в селах: Коштай, Капцебе, Байбузовка, Неделково, Полонецкое и Саврань ( так у документі).

В период колективизации были антиколхозные «пец пі», которыми были охвачены села: Бакша, Плоское, Неделково, Каменное, Капцебе, Байбузовка, Ольшанка и пе.

Район оккупирован немецко-румынскими захватчиками 28 июля 1941 года и освобожден 28 марта 1944 года….....

В процесе очистки района от шпионов, предателей, пособников и прочего антисоветского элемента с момента освобождения по 1 сентября 1950г. арестовано и пец під 88 человек, взято на пе 243 чел. Репатриантов.»

Третій розділ книги містить розповіді про репресованих одеситів та мешканців Одещини. Це різні за жанром матеріали: біографічні нариси, спогади самих репресованих або їх рідних, статті науковців на прикладі архівно-слідчих справ окремих осіб.

За   матеріалами архівно-слідчої справи № 23566-п архіву УСБУ в Одеській області на Панаса Андрійовича Плешка, уродженця с. Бакша, пец під Великої Вітчизняної війни, сільського вчителя кандидатом філологічних наук В. О. Фабіанською в 2003 р був підготовлений та опублікований нарис в авторський книзі «Из небытия».

Причиною арешту  П.А.Плешка– комуніста- ленінця  стало його намагання добитися рецензії науковців своєї книги  «Теоритичні основи комунізму», яку він написав з метою прокласти шлях у світле майбутнє своїми знаннями та особистим життєвим досвідом.. Рукопис підписав символічним псевдонімом- А.А.Алов.

В постанові УКДБ по Одеській області про початок слідства працю П.А.Плешка йменували «анонімним документом», автор якого «заявляє про деградацію радянського суспільства, деградацію продуктивних сил», чорнить «досягнення в області культури», «вихваляє приватну власність» і «поширює провокаційні вигадки  про неминучу загибель соціалізму».Його тричі піддавали психіатричній експертизі, - всюди визнали осудним.

17 липня 1957 р. Плешко був засуджений Одеським обласним судом на 5 років ув’язнення у виправно-трудових таборах, поразки в правах на 3 роки після відбуття покарання, а також позбавлення права на медаль « За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні».  5 січня 1960 р. судова колегія змінила вирок , знизивши термін покарання до 3-х років ув’язнення у виправно-трудових таборах без поразки у правах.

11 серпня 1989 р. П.А.Плешко був реабілітований. Кримінальна справа припинена.

 Останній розділ книги – меморіальний.  У ньому поставлено проблеми пошуку місць розстрілів і масових могильників репресованих, проведення розкопок та судово-медичної експертизи знайдених останків. По можливості їхня ідентифікація, ритуальне поховання та встановлення пам’ятників і пам’ятних знаків на місцях розстрілів і захоронень.

На кінець 2010 р. офіційної документованої інформації щодо місць таємних могильників органів ЧК-ДПУ-НКВС-МДБ-КДБ на Одещині все ще немає. За народною пам’яттю у 30-ті роки тіла розстріляних в Одесі закопували  на Другому Християнському цвинтарі та 6-му кілометрі Овідіопольської дороги ( колишня пец підприєм НКВС). 

 В 1991-1993 роках і після перерви в 2004 р. пошуково-дослідницька група громадської організації «Одеський Меморіал»  разом з археологами та судмедекспертами вдалось виявити на Другому Християнському цвинтарі сімнадцять групових та поодиноких захоронень жертв терора.. Проведено медико-криміналістичну експертизу 177 останків розстріляних. Всі вони поховані в одній могилі, поряд розміщено меморіал. В подальшому з-за відсутності коштів та специфіки місця розкопок ( діюче кладовище) роботи було припинено.

У вересні  2008 г. співробітниками пец підприємства «Меморіали України» проводились розкопки   на участку 6-го кілометра Овідіопольської дороги. За півтора місяці робіт виявлено останкі 1086 чол. На сьогодні пакети з прахом  зберігаються в металевому контейнері. Після  експертизи по ідентифікації  буде здійснено захоронення .

У наступних книгах серії «Реабілітовані історією. Одеська область» планується подати алфавітний ряд біографічних  довідок репресованих ( категорія підслідних) за архівно-слідчими справами фонду припинених справ архіву УСБУ  в Одеській області, вибірки відповідних документів, наукові статті та біографічні нариси.

 

Начальник архівного відділу                                    Т.Салюк

 

(Сільські новини.-2012.-19 травня.-С.2.)

 

********

 

Постановою ВУЦВК  від 7 березня 1923 р. № 310    „ Про  адміністративно - територіальний поділ Одещини”- у складі Балтської округи Одеської губернії утворений Савранський район.

 

Адміністративно-територіальний устрій , складаючись під впливом певних політичних і соціально-економічних умов, не є чимось застиглим і раз назавжди даним, він видозмінюється, пристосовуючись до завдань і потреб державного будівництва. Двадцяте століття характеризується численними змінами адміністративно-територіального поділу України. Їх мотивація викликана передусім політичними причинами, хоча в певні періоди переважала економічна обумовленість.

На всьому протязі існування Савранського району з моменту його утворення у 1923 році відбувалися ті чи інші адміністративно-територіальні зміни. Проводилося  укрупнення і розукрупнення району і сільрад, передача частин сільрад до складу інших районів, перейменування та затвердження адміністративно-територіальних одиниць.

На момент утворення району в ньому перебувало   дванадцять населених пунктів ( містечко Саврань – єврейська, села : Саврань – українська, Осички , Концеба, Байбузівка, Каменовата, Вільшанка , Слюсарево, Полянецьке , Глибочок , деревні Островка  та  Турундовка ), які підпорядковуються 10 сільським радам. Чисельність населення становить 85037 осіб.

На той час до району не входило с. Дубинове. Воно до реформи було у складі Тридубської волості Балтського повіту Подільської губернії, а після 7.03.1923 р. – у складі Кривоозерського району Першомайської округи.

 Село Бакша було центром Бакшанської волості , до якої входили села Капустянка, Юзефовка, Неделково. Після адмінреформи  вони у складі Ясенівського району Балтської округи.

 Постановою  ВУЦВК від 12 жовтня 1924 р.  в зв’язку із створенням у складі УРСР Автономної Молдавської РСР, ліквідацією Балтської округи і передачею АМРСР частини районів Одеської і Балтської округи  Савранський район ввійшов до складу Першомайської округи Одеської губернії.

В лютому 1931 р. Савранський район ліквідований  шляхом приєднання до Кривоозерського району цієї ж округи.

У лютому 1932 р. утворена Одеська область.

У лютому 1933 р. Савранський район вилучений із складу Кривоозерського району Одеської області і відновив свою діяльність самостійно у складі 18 сільських рад ( Байбузівської, Бакшанської, Вільшанської, Глибоцької, Гетьманівської, Концебівської, Капустянської, Каміноватської,  Неделківської, Осичківської, Острівської, Плосківської, Полянецької, Савранської-єврейської, Савранської-української, Слюсарівської, Юзефівської та Дубинівської).

Такий склад району зберігається до Великої Вітчизняної війни і перші післявоєнні роки .

З 1952 р. розпочинається укрупнення сільських рад. Спочатку зливаються малі сільські ради: Байбузівська в Концебівську; Глибоцька, Острівська – в Полянецьку; Йосипівська, Гетьманівська – в Бакшанську. Слюсарівська та Дубинівська – у Вільшанську.

В липні 1956 р. Мало-Савранська і Савранська сільські ради об’єднані в одну Савранську сільську .

В 1958 р. об’єднані Капустянська та Неделківська в одну Неделківську, Концебівська та Йосипівська  - в Концебівську.

В 1959 р. укрупнюється Полянецька сільська рада приєднавши до себе Вільшанську.

13 квітня 1957 р. рішенням виконкому Одеської обласної ради село Саврань отримало категорію селища міського типу. Савранській селищній раді підпорядковані смт Саврань, селище Ковбасова Поляна, селище Савранської гідроелектростанції і село Осички.

Кінець 1950-х - початок 1960-х років стали часом підготовки та початку реалізації нової реформи адміністративно-територіального управління в країні. Початок даної реформи був пов'язаний

 зі створенням системи раднаргоспів.

         Президією Верховної Ради Української РСР  від 28.11.1957 р. були опубліковані Укази «Про укрупнення районів і зміну підпорядкованості районів і міст». Сільські райони укрупнювалися, як правило, до кордонів виробничих колгоспно-радгоспних управлінь. Так, до складу Савранського району ввійшли сільські ради Піщанського району (Піщанська, Пужайківська, Шляхівська, Гербинська).

Наприкінці 1962 - початку 1963 р. перебудова органів партійного і державного керівництва народним господарством за виробничим принципом спричинила за собою зміни в адміністративно-територіальному устрої  країни.

Не минули ці перетворення і Савранський район.

30 грудня 1962 р. Указом Президії Верховної Ради Української РСР «Про укрупнення сільських районів Української РСР» Савранський район ліквідований.

До Любашівського району приєднані сільські ради-  Бакшанська, Вільшанська, Каменська, Концебівська, Неделківська, Полянецька, Савранська селищна. До Балтського району – Піщанська, Плосківська, Пужайківська,Шляхівська.

Указом Президії Верховної Ради Української РСР «Про внесення змін  до адміністративного районування  Української РСР»  від 4.01.1965 р. Концебівська сільська рада із Любашівського району переходить до Балтського району.  

Однак, як показує історичний аналіз, після кампаній укрупнення, переживши своєрідний шок, система адміністративно-територіального поділу прагне повернутися в стан, близький до вихідного, як більш оптимального. У великих одиницях неминуче «тонуть», стираються, усереднюються місцеві відмінності і деталі, проблеми та потреби. Чим більші одиниці, тим менш помітними стають всі ці «дрібниці». Очікувані від територіальних перетворень результати отримані не були і почалася робота з нової реорганізації мережі районів.

Так, 8 грудня 1966 р. Указом Президії Верховної Ради Української РСР була відновлена діяльність Савранського району у складі Савранської селищної , Бакшанської, Вільшанської, Кам’янської, Неделківської, Полянецької сільських рад Любашівського району, та Концебівської сільської ради Балтського району.

В 1970 р. Вільшанська сільська рада ліквідована, а центральна садиба перенесена в с. Дубинове з утворенням Дубинівської сільської ради. 

На підставі рішення Одеського облвиконкому  від 18.09.1984 р. № 476 відновлена діяльність Осичківської сільської ради.

З 5 квітня 1991 р. відновлена діяльність Вільшанської сільської ради.

21 лютого 1997 р. утворені Капустянська  та Байбузівська сільські ради.

В даний час у складі Савранського району двадцять один населений пункт, що підпорядковуються  1 селищній та 10 сільським радам.

 

Начальник архівного відділу                                                Т.Д.Салюк

 

(Сільські новини. – 2015.- 4-7 березня.-С.1)

 

 

До Дня скорботи і  вшанування пам’яті жертв війни в Україні ( «Сільські новини» № 48 ( 7612 ) від 22 червня 2011 р.)

 

Що розповідають архіви?

 

Події періоду Великої Вітчизняної війни  1941-1945 років можна прослідкувати за  документами, які зберігаються в архівних установах.

Основна частина документів військових частин,  їх особового складу, документи про особовий склад кораблів, частин та з’єднань  ВМФ, документи про поранення та перебування в госпіталях під час ВВВ знаходяться на зберіганні в архівах міста  Москви, Подольська, Санкт-Петербурга Російської Федерації.

Документи про формування партизанських загонів знаходяться в архівних установах розташованих на територіях   дії партизанських загонів.

 Про проживання на окупованих територіях, про угон в гетто  можна знайти в документах, що знаходяться в обласних архівах.

 Відомості про евакуйованих  знаходяться в архівах  за місцем прибуття. Крім того, за документами  про перебування в  евакуації можна звертатись в Центр розшуку та інформації товариства Червоного Хреста  міста Москви.

 Події ВВВ  висвітлені в засобах масової інформації, що зберігаються в Державних архівах областей, в музеях,  книгах,  кінофільмах.

Значна  кількість документів, що зберігається в архівах, ще досі мало відомі. Архівісти та краєзнавці продовжують дослідження тематики Великої Вітчизняної війни, як методом вивчення  архівних документів так і шляхом опитування  громадян – учасників бойових дій та переживших окупацію, так би мовити «методом усної історії».

Проведена така робота і в нашому районі.  В 2003-2004 рр. районною радою ветеранів війни і праці проведено анкетування  ветеранів Великої Вітчизняної війни. До анкети включені біографічні питання, а також питання щодо частини у якій  приймали участь у бойових діях , в якому званні, про нагороди, про найбільш пам’ятні епізоди війни. Складено 52 анкети.

Своїми враженнями ділиться Паламарчук Дмитро Мойсейович, 1909 р.н., : «... Йдучи із заходу на схід, а потім у зворотньому напрямку, по українській землі проходив фронт, Все, що можна було вивезти - вивозилося тією стороною, яка відступала, а все інше знищувалося або робилося непридатним для користування. Душа боліла дивлячись на все це. Тому народне господарство виявилося вщент зруйнованим....»

Згадує Тітієвський Парфен Єфремович, 1921 р.н.: «... Нашему полку  пришлось освобождать в Польше лагерь смерти Майданек. Все ужасы Майданека пришлось увидеть мне сразу же….»

Шевчуку Василю Кириловичу, 1925 р.н. назавжди запам’ятався штурм Сандомирського плацдарму: «Укріплення складалось з великої кількості артилерії, танків, штурмової і бомбардирувальної авіації. Шквал вогню затрудняв наступ Радянських військ. У боях за Садомирський плацдарм отримав важке поранення, контузію. Пізніше розповідав батько, що служив у санчастині: « Після боїв, санітари надають допомогу пораненим, доставляють до санчастини.Убієнних звозимо до братської могили. Між убієнними упізнав тебе. Прощупав пульс, серце – є признаки життя.»  Так друга зустріч з батьком спасла мені життя......».

Десять громадян записали свої спогади  про те як копали окопи в Пасатах Балтського району, а потім у Заваллі, про допомогу партизанам, про те як  носили снаряди. Розповідає Русовська Наталія Максимівна, 1919 р.н. : «... А як вигнали німця, нам загадали брати з собою на сутки хліба і мішок. Переписали нас всіх на список і направили  в с. Хащовата. Йшли пішки. Там нам дали по снаряду противотанковому. І потім ми йшли через с.Бандурове і с.Гербенове на Піщану.А тоді нам дали бумажку для отчоту, що ми здали снаряди......».

 В опитуванні про окупацію прийняли участь працівники територіального центру, секретарі сільських рад, учні загальноосвітніх шкіл району. Всього опитано 30 громадян – жителів району.

За їх інформацією можна прослідити як пройшов період окупації району  з 7 липня 1941 р. по 27 березня 1944 року.

Розповідає житель с. Капустянка Антонюк Володимир Пантелійович : «З першого дня почалась мобилізація військовозобов’язаних чоловіків віком до 1923 р.н. Ніхто не ховався, не тікав. Евакуації, як такової не було, бо не було чим. Техніку мобілізовано на фронт. Коні, які вирощували в нашому  к-пі ім. Ворошилова  для фонду РКК, забрали відступаючі піхотинці.З липня місяця з’явилися в селі окупанти – румунські війська.Поводилися вони дуже жорстоко з комуністами та  комсомольцями. Із місцевих жителів, які не зовсім довіряли  радянській владі, призначали старосту села,  поліцаїв.»

В кінці липня 1941 р. всіх євреїв зібрали на одну вулицю – «Савранське гетто». Згадує Пустільник Михайло Петрович: « ...Ныне эта улица именуется Чкалова. Жили мы по несколько семей в одном доме. Так мы прожили до ноября 1941 г., а потом всех савранских евреев отправили в Ободовку Винницкой области и поселили в  одном коровнике. Спали в жолобах, на земле…»

Колгоспи розпалися. Замість них були організовані гуртки, які об’єднували декілька семей. Поля були розділені між цими гуртками.  Гуртового обирали самі члени гуртка. Поля копали вручну, орали коровами. Вирощували в основному кукурудзу – «румунський хліб», соняшник, тютюн, коноплі, картоплю. Відродилось прядіння, ткацтво. А ще займались городництвом.

 Румуни  для потреб своєї армії збирали у населення  яйця, кури, теплий одяг.

Були проблеми з сірниками, сіллю, цукром. Дещо можна було купити в магазині за румунські леї та німецьки марки. Але в більшості селяни мило варили самі ( діставали каустичну соду, в якій варили трупи свиней), прали білою глиною. Вогонь діставали кресалами, носили жарини з хати в хату ( інколи доводилось іти на десяту хату).

 Румуни відновили діяльність церкви, якщо вона ще збереглась в селі. Там правили службу, хрестили дітей, вінчали.

Діти ходили до школи, де вивчали математику, румунську мову.

Молодь є молодь. Збиралась на вечорниці, де пряли прядиво, тихенько співали,  тому що не дозволялось. А у свята збиралась на  степку у різних частинах села.

 Напочатку весни 1944 р. з’явилися в селах німці.

 Коли прийшли радянські солдати,  селяни  сміялись та плакали від радості, несли хліб, молоко.

 Згадує Савчук Борис Микитович, с. Концеба: «... По закінченню бойових дій старший брат і його ровесники були призначені так званими «стрибками» по виявленню заховавшихся німців та поліцаїв».

 Імена  загиблих, пропалих без вісті на фронтах ВВВ військовослужбовців, партизан та підпільників, мирних жителів внесені до Книги пам’яті України , Книги Скорботи України.

Їх прізвища викарбовані на стелах пам’ятників, встановлених в населених пунктах району.

 

 

До Дня партизанської слави.( «Сільські новини» № 74 ( 7638) від 21 вересня 2011 р.)

 

         «Свідчать архіви».                          Події   і  факти

 

 Архівні документи про діяльність партизанських загонів та формувань зберігають обласні архіви за місцем дії цих партизанських загонів, а також Центральний  державний архів громадських об’єднань України ( ЦДАГО України).

Архівний відділ Савранської райдержадміністрації, дякуючи співпраці з районною радою ветеранів війни та праці, створив колекцію анкет ветерана Великої Вітчизняної війни .

Зберігаються у його фондах світлини зустрічей колишніх партизанів загону «Буревісник», що діяв в Савранському лісі  в роки  Великої

Вітчизняної війни.

Вдивляючись у  фото 70-х років минулого століття, на якому зображені   члени партизанського загону під час зустрічі з керівництвом району в День Перемоги, бачимо на їх обличчях  і радість, і біль від спогадів минулого. Кількість партизан ще досить велика. Багато споминів, роздумів... На жаль на той час їх не було зафіксовано..

З часом в пам’яті стираються події, люди уходять в небуття.. Тому ті записи, що зроблені  в 2004 р., стають частиною історії партизанського руху в районі.

 

 

 

 

Згадує Шевчук Марія Євдокимівна, 1922 р.н. , с. Концеба: «... коли в нашому селі були руміни, я носила їсти партизанам . Носила в ярі до вказаного місця ( до дерева), і там залишала...».

Із спогадів Тітієвської Оксани Сергіївни: « ...з своєю мамою варили партизанам їсти, стірали їм одежу, чинили шкури з яких батько шив партизанам взуття. Коли готовили істи, люди зносили до нас в хату хто що мав з одежі, з їжі. За цим усім приїджав від партизан зв’язковий Зозуля Іван Микитович і відвозив у с. Слюсарево в ліс...».

Бойко О.Л., 1924р.н. с. Осички: «... в господарстві  Сопутняка  Петра  була тайна схованка- землянка , де переховували хворих партизан. Була там і апаратура для зв’язку. Вхід в землянку був через ясла, з яких годувалася корова. Витягувалось дно ясел і через той отвір добиралися в підземелля. А зверху землянки відкидали від корови перегній....»

Партизани приймали участь у звільненні населених пунктів району від німецько-румунських окупантів. Із листа колишнього командира 1-ї стрілкової роти 585 стрілкового полку Капустянова А. до Рижової Н.О.: «.... …ночью мы освободили село Юзефовку, а на рассвете вместе с примкнувшими к нам партизанам , освободили с. Гетмановку…».    Командир 3-ої роти 404 опаб 54 укрепрайону,  підполковник у відставці Світко П.С. пише  «… покидая поселок, я вызвал к себе партизан, помогавшим нам в бою в районе МТС и от имени командования приказал охранять поселок от разграбления… Одного из партизан назначил страшим..»

Після визволення району більша частина партизан з діючими частинами Радянської армії пішли на фронт.

        Багато з них загибло при визволенні населених пунктів інших держав і там поховано. За даними районної комісії „Книги Пам’яті України” встановлено, що в роки Великої Вітчизняної війни 125 партизан – жителів району загибло .

       Нащадки пам’ятають і шанують їх  пам’ять. 

На території  району    споруджено шість  пам’ятників  партизанам , які постійно доглядають жителі району.